НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ПРОЕКТ

ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................................................2

Розділ 1. Модель формування компетентної  особистості та формування  предметної компетентності на уроках української мови та літератури в світлі реалізації Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти та контексті інноваційного освітнього простору  ………………………………………………….... 6

Розділ 2. Формування предметної компетентності на уроках української мови в контексті інноваційного освітнього простору (з досвіду роботи) ………………...…23

Розділ 3. Формування предметної компетентності на уроках української літератури в контексті інноваційного освітнього простору (з досвіду роботи) ……………..…..36

Висновки ……..................................................................................................................47

Література ....................................................................................................................... 51

Додатки:

Методичні розробки уроків української літератури

Протистояння добра і зла в оповіданні Є. Гуцала «Лось» ………...…………...……. 53

Душа хитрого Лиса за казкою І. Франка «Фарбований Лис» ………………..………61

Методичні розробки уроків української мови

Урок-проект «Простий присудок» (8 клас) ……………………………………………68

Методичні розробки позакласних заходів

Літературний брейн-ринг між учнями 10-х класів «Українська література ХІХ століття» …………………………………………………………………………………72

Лінгвістична гра «Змагання юних словесників «Мовознайко» (5 клас) ……….........78

Розробки методичних заходів

План роботи Малої академії наук НВК № 59…………………...…………………..…82

План роботи школи юного науковця ………….………………………………….…….87

Міський семінар-практикум для молодих учителів української мови і літератури «Компетентісний підхід на уроках української мови і літератури» ………………....89

Засідання ініціативної творчої групи молодих  педагогів із впровадження ігрових технологій навчання ділова гра «Конструктор ігрових технологій» ………………. 92

Програма роботи творчої групи з впровадження педагогічної технології  «Росток»…………………………………………………………………………………107

Вступ

Початок XXI століття, третього тисячоліття має свій смисл, свою філософію. Це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя, інноваційної культури. Футурологічні прогнози робить світова цивілізація, визначає свою стратегію розвитку Україна. Масштаб нових історичних завдань владно диктує необхідність кардинальних змін у змістовних, технологічних, управлінських складових розвитку освіти, яка покликана допомогти молодій людині оволодіти цивілізаційною компетентністю, освоїти ситуацію соціальних і духовних змін.

Інноваційний освітній простір XXI століття визначає креативна освіта, яка базується на особистісно зорієнтованому навчанні, інноваційних технологіях,  технологіях дистанційного навчання. У зв'язку з цим сьогодні головним виміром якості функціонування освітньої системи має бути здатність молодого покоління повноцінно жити і активно діяти  в новому світі, постійно самовдосконалюватись, адекватно реагувати на зміни, особ­ливо у періоди технологічних та цивілізаційних змін. Тобто, щоб прийняти історичний виклад XXI століття, освіта має носити випереджувальний характер, тобто бути наці­леною в майбутнє, на розв'язання проблем нового століття, розвиток компетентнос­ті учнів, формування у них проективної культури, нових способів мислення і діяльності.

Відповідно до вимог нового Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти (2011 року) сучасна парадигма національної освіти в Україні ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти. При цьому особистісно зорієнтований підхід до навчання забезпечує розвиток академічних, соціокультурних, соціально-психологічних та інших здібностей учнів, а компетентнісний підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей. Отже, в умовах модернізації змісту національної освіти в Україні, пошуку нових освітніх парадигм, орієнтованих на розвиток всебічно освіченої, творчої особистості, особливого значення набуває реалізація в педагогічній практиці сучасної школи саме компетентісного підходу.

Таким чином, сучасна мовна та літературна освіта, зорієнтовані на компетентісну модель, збільшує її результативний компонент, визначає  переміщення акцентів з накопичення обсягу мовних чи літературних знань на цілеспрямований розвиток мовної і літературної компетентності як інтегрованої якості особистості.

Методологічний ландшафт сучасної цивілізації визначають зараз дві гене­ральні тенденції: майбутньотворення та конструктивізація, що позначається збли­женням теоретичних і практичних аспектів діяльності, розкриттям процедурно-технологічних потенцій теорії та модельно-інформаційних здатностей практики. Перша тенденція характеризується посиленням процесів цілереалізації. Друга тен­денція набуває вигляд розгортання процесів трансформації теоретичного в практич­не. Такий концептуальний підхід до сучасної освіти визначає актуальну проблему сучасної педагогічної теорії, що полягає в проектування креативних педаго­гічних моделей різних типів з метою формування предметної компетенції учнів, як структури, заснованої на  цінностях, знаннях, досвіді, набутих особистістю як у процесі навчання, так і  поза ним. Предметна компетенція реалізується на різних рівнях, тобто включає різні розумові операції (аналітичні, критичні, комунікативні), а також практичні вміння, здоровий глузд і має свою класифікацію та ієрархію. Головною при цьому стає орієнтація на задоволення потреб і культурних запитів особистості, пов'язаних із практичною діяльністю, духовним життям, комунікативними інтересами.

  На підставі такого підходу процес формування предметної компетентності необхідно розглядати у світлі креативної освіти як інноваційну форму організації освітнього середовища, в основі якого лежить комплексний характер діяльності учня в умовах ак­тивної взаємодії з оточуючим середовищем. Мова йде про використання у практиці роботи не конкретно визначеної інноваційної технології, наприклад проектної технології, технології розвитку критичного мислення, технології розвиваючого навчання, технології навчання як дослідження тощо, а в створенні інтегрованої комплексної моделі використання різних видів інноваційних технологій в межах уроку з метою формування предметної мовної чи літературної компетентності учнів в сукупності всіх складових: особистісної, діяльнісної, когнітивної, мовленнєвої, загальнокультурної, лінгвістичної, читацької, літературознавчої, ціннісно-світоглядної, соціо-культурної.

Створення і практична реалізація моделі інноваційного освітнього простору для формування предметної мовної та літературної компетентності повинна сприяти не тільки здобуттю міцних знань в межах певного предмету, а й формуванню в учнів уміння адапту­ватися до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспільства, вироблення умінь побудови процесу навчання, спрямова­ного на активізацію діяльності учнів відповідно до їх інтересів у здобутті певних знань і відчутного теоретичного чи практичного результату.

Навчальна діяльність на уроках української мови та літератури покликана не просто дати людині суму знань, умінь, навичок, а сформувати в неї предметну компетентність як загальну здатність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, отриманих завдяки навчанню. Традиційна освітня парадигма, основу якої складали знання, уміння і навички, поступається місцем новій, в основі якої – формування життєвої  компетентності школяра, що передбачає мобільність знань, гнучкість методів і критичність мислення, тобто здатність використовувати наявні знання та вміння на вищому рівні, переносити їх у різні ситуації, застосовувати практично, робити правильні висновки. Які ж основи формування предметних компетентностей на уроках української мови та літератури, використання яких інноваційних методик та технологій сприятиме ефективності компетентнісного підходу на даних  уроках.  Саме на ці стають у центрі нашої уваги.

Актуальність обраної теми визначається, по-перше, пріоритетними на­прямами державної політики в галузі освіти в Україні, реалізацією нового Державного стандарту початкової та базової середньої освіти; по-друге, ключовим завданням сучасної вітчизняної освіти – формування інноваційної особистості; по-третє, розширенням та поглибленням у сучасній дидактиці розробки даної проблеми в теоретичному і практичному аспектах при вивченні української мови та літератури.

Мета розробки теми полягає у створенні науково обґрунтованої інтегрованої моделі інноваційних технологій з метою формування предметної мовно-літературної компетентності учнів в контексті інноваційного освітнього простору.

Гіпотеза, яка висувається в ході розробки теми – використання інтегрованої моделі інноваційних технологій при викладанні української мови і літератури дозволяє ефективно і цілеспрямовано формувати і розвивати предметну мовно-літературну компетентність учнів у сукупності всіх складових: особистісної, діяльнісної, когнітивної, мовленнєвої, загальнокультурної, лінгвістичної, читацької, літературознавчої, ціннісно-світоглядної, соціо-культурної.

 Наукова новизна розробки теми полягає в обґрунтуванні дидактичної доці­льності використання моделі формування предметної компетентності учнів у контексті інноваційного освітнього простору, що ґрунтується на інтегрованому використанні інноваційних технологій при вивченні української мови і літератури.

Практичне значення розробки теми полягає у розробці дієвої моделі формування предметної компетентності учнів в контексті інноваційного освітнього простору, що полягає в інтегрованому використанні інноваційних технологій на уроках української мови та літератури з метою формування предметної компетентності учнів; розробці системи уроків за цією моделлю; підвищенні мовно-літературної компетентності уч­нів.

Розділ 1. Модель  розвитку компетентної  особистості та формування  предметної компетентності на уроках української мови та літератури в світлі реалізації Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти та контексті інноваційного освітнього простору 

Школа досвіду, школа життя вимагає неймовірно високої платні, але навчить так, як жодна з будь-яких інших. Якісна освіта, передусім, дає можливість щоденного використання знань, можливість виявити себе компетентною особистістю у певній життєвій ситуації.

                                                                     Т. Карлайн

Нова парадигма освіти в Україні визначила стратегічні орієнтири, народження нової якості життя, інноваційної культури. Масштаб нових історичних завдань владно диктує необхідність кардинальних змін у змістових, технологічних, управлінських складових розвитку освіти і виховання, яка покликана допомогти молодій людині оволодіти життєвою, освоїти ситуацію соціальних і духовних змін. Національна доктрина розвитку освіти в Україні, визначаючи стратегічний актуальний напрям розвитку освіти, вказує: «Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних економічних досягнень». Світ вступив у такий етап історичного розвитку, характерною рисою якого є радикальні зміни. Ці зміни вимагають конкурентоспроможності, професійної і соціальної мобільності, неперервної освіти й професійного, духовного самовдосконалення.

Сучасна школа повинна допомогти молодій людині усвідомити сутність глобальних змін, знайти своє місце в цьому процесі. І основне її завдання –формування основних життєвих та предметних компетентностей школярів.

У контексті цивілізаційної компетентності українська школа спрямовує зусилля на плекання, по-перше, вільної, активної особистості, яка бере на себе відповідальність, є господарем власної долі й долі свого народу; по-друге, на основі ціннісно-нормативного базису проектує і формує активні моделі життя, моделі успішної людини; по-третє, сприяє переоцінці цінностей у новому ціннісно-нормативному просторі.

Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти визначає метою освітньої галузі «Мови і літератури» розвиток особистості учня, формування в нього мовленнєвої і читацької культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій.

Освітня галузь складається з мовного і літературного компонентів. Кожен із компонентів містить кілька наскрізних змістових ліній.

Наскрізними змістовими лініями мовного компонента є мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна; літературного компонента – літературознавча, культурологічна, компаративна.

Зміст мовного і літературного компонентів в основній школі спрямований на досягнення належного рівня сформованості в учнів вміння користуватися мовними засобами в усіх видах мовленнєвої діяльності, читати та усвідомлювати прочитане, на розвиток інтересу до художньої літератури і системного читання, розкриття за допомогою засобів мови і літератури національних і загальнолюдських цінностей, формування гуманістичного світогляду особистості, розширення її культурно-пізнавальних інтересів, виховання в учнів любові, поваги до традицій українського народу, толерантного ставлення до культурних традицій інших народів.

Отже, мова йде  про принципово нову парадигму сучасного освітнього простору, що відмовляється від отримання «готових знань». Учень має виступати не в ролі ретранслятора готових знань, він повинен набувати знання  в процесі самостійного пошуку та вирішення навчальних завдань. Учитель відповідно відмовляється від функцій своєрідного передавача готових знань, спонукаючи учнів до самостійного пошуку, створюючи необхідні умови для активності та ініціативності школярів.

Такий підхід до формування мовно-літературної компетентності має такі переваги: своєрідний обмін знаннями та досвідом між усіма учасниками навчального процесу; знання набуваються у процесі спілкування і обговорення; учень є активним  учасником навчання, відчуває свою інтелектуальну спроможність, що робить процес навчання продуктивним; створюється позитивний психологічний мікроклімат у колективі, що максимально виключає стресові ситуації; школярі вчаться критично мислити, приймати продумані і виважені рішення, брати участь у дискусіях. Саме практичною спрямованістю відрізняється компетентнісно спрямована мовно-літературна освіта. Вона акцентує увагу на результаті навчання. В якості результату розглядається не сума інформації з певної галузі знань, а здатність  школяра використовувати здобуті знання, засвоєну інформацію в комплексі у різноманітних нестандартних умовах, проблемних  ситуаціях.   

На практиці це означає, що в результаті компетентнісно спрямованої мовно-літературної освіти учень не просто знає певні мовні явища та правила, імена та прізвища визначених програмою письменників, певні літературознавчі поняття, зміст вивчених творів тощо,  а орієнтується в мовному матеріалі, аналізує мовні явища з метою практичного їх використання, орієнтується на ринку друкованих джерел, може розрізнити твори маскультури і художню літературу, мову суржику від літературної мови, самостійно обирає  та зіставляє різні естетичні явища, висловлює власну оцінку, мотивує її, аргументовано інтерпретує прочитане та побачене. 

Таке реформування системи освіти і виховання в Україні передбачає відновлення змісту навчання з орієнтацією на ключові та предметні компетентності, оволодіння якими дозволить учням вирішити різні проблеми в професійному, соціальному, повсякденному житті. Отже, основними (ключовими) групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є:

-соціальні, пов'язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активними у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні та розвитку демократичних інститутів суспільства;

-  полікультурні - стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

-  комунікативні - передбачають опанування важливим у роботі і суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

- інформаційні - зумовлені зростанням ролі інформації в сучасному суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати та використовувати різноманітну інформацію;

-  саморозвитку та самоосвіти, пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатись як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

-  компетентності, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної, продуктивної творчої діяльності;

 - предметні(галузеві) – сукупність знань, умінь та характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій з метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань.

Отже, формування компетентностей в освітній галузі «Мови і літератури» у відповідності до вимог Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти відбуваються за двома напрямками:

1. Ключові компетентності: уміння вчитися, уміння спілкуватися українською мовою, уміння спілкуватися іноземною мовою, інформаційно-комунікаційна компетентність, соціальна компетентність, громадянська компетентність, загальнокультурна компетентність, підприємницька компетентність, здоров’язбережувальна компетентність;

2. Предметні компетеності: комунікативна, літературна, міжпредметна, естетична, проектно-технологічна, інформаційно-комунікаційна, здоров’язбережувальна.

         Кожна  з  компетентностей  формується  через  навчання  в  певній  освітній  галузі, набуваючи  характеру  засвоєння  дій,  пов’язаних  із  завданнями  та  змістом  цієї  галузі.

Таким чином, на нашу думку, першочерговим завданням мовно-літературної освіти є саме формування предметної мовної і літературної компетентності, для їх опису використовуються такі ключові поняття: «знає і розуміє», «уміє і застосовує», «виявляє ставлення і оцінює».    

Дефініція «компетенція» порівняно з добре засвоєними поняттями «знання, уміння, навички» новим Державним стандартом базової та повної загальної середньої освіти розглядається  як складна структура,  заснована на  цінностях, знаннях, досвіді, набутих особистістю як у процесі навчання, так і  поза ним. Компетенція реалізується на різних рівнях, тобто включає різні розумові операції (аналітичні, критичні, комунікативні), а також практичні вміння, здоровий глузд і має свою класифікацію та ієрархію. Головною при цьому стає орієнтація на задоволення потреб і культурних запитів особистості, пов'язаних із практичною діяльністю, духовним життям, комунікативними інтересами. Отже, змістовий аспект терміна «предметна компетенція» включає три складових: когнітивну (наявність знань); операційну (сформованість способів діяльності, володіння певними вміннями); аксіологічну (засвоєння цінностей, емоційно-ціннісні орієнтації). Такий погляд на сутність компетенції домінує у вітчизняній дидактиці. 

У відповідності до вимог Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти зміст мовного і літературного компонентів в основній школі спрямований на досягнення належного рівня сформованості в учнів вміння користуватися мовними засобами в усіх видах мовленнєвої діяльності, читати та усвідомлювати прочитане, на розвиток інтересу до художньої літератури і системного читання, розкриття за допомогою засобів мови і літератури національних і загальнолюдських цінностей, формування гуманістичного світогляду особистості, розширення її культурно-пізнавальних інтересів, виховання в учнів любові, поваги до традицій українського народу, толерантного ставлення до культурних традицій інших народів. Таким чином, мовна і літературна компетентності мають таку структуру:

Складові  мовної компетентності	Зміст складової
Мовленнєва (комунікативна) складова	здатність дитини до практичного використання знань про мову в процесі спілкування з певною усвідомленою метою у визначених мовленнєвих ситуаціях в усній чи писемній формі; навички мовлення, отримані в процесі спілкування
Мовленнєвий досвід	практика мовного спілкування, постійного використання мови з метою пізнання людиною середовища і самої себе; емпіричне узагальнення спостережених мовних явищ, з яких формуються початкові знання про мову; рефлексія на чуже мовлення, тобто усвідомлення й оцінка його особливостей
Лінгвістична складова	знання про мову, отримані в процесі навчання в школі: знання про саму мову, її історію та закони розвитку, граматичну структуру, словниковий склад; уявлення про роль мови в ментальності українського народу, в його суспільному житті, розвитку інтелекту людини;  знання категоріальних характеристик мовних одиниць різних рівнів; знання та навички аналізу й опису мовних явищ (різні види шкільного аналізу – фонетичного, морфологічного, словотворчого, синтаксичного)
Соціо-культурологічна складова	формування національної свідомості мовної особистості, духовного багатства особистості, рис українського менталітету, здатності берегти і розвивати мовні традиції, національний мовний етикет; національно-свідоме ставлення до мови, що виражається в прагненні та вмінні спілкуватися українською мовою в різних життєвих ситуаціях; відстоювання пріоритету української мови у державі
Когнітивна складова	мовленнєвий досвід; здатність до пізнання та самопізнання життя засобами мови; набуття індивідуального життєвого досвіду за допомогою засобів мови; наявність фонових знань (знання суміжних галузей знань)

Складові літературної компетентності	Зміст складової
Особистісна складова	художні здібності; естетична чуттєвість; творча уява; здатність до глибокого усвідомлення ідейно-емоційної структури художнього твору; сформоване діалогічне мовлення
Діяльнісна складова	уміння: образно мислити, усвідомлювати підтекст художнього твору, оцінювати дії ти вчинки героїв, передбачати подальший розвиток подій, давати самостійну критичну оцінку літературних творів, використовувати літературний матеріал в нових навчальних ситуаціях
Когнітивна складова	читацький досвід; здатність до сприйняття програмових художніх творів і біографічних відомостей про письменника; знання теорії літератури; усвідомлення специфіки художньої мови та індивідуального стилю письменника; наявність фонових знань (знання суміжних галузей знань)
Загальнокультурна складова	розуміння художньої літератури як частини світової культури; емоційне сприйняття і глибоке осмислення літературних творів; усвідомлення соціокультурної значимості літератури; знання програмових літературних творів; уявлення про найважливіші етапи літературного процесу; знання основних фактів життя і творчості письменників; розуміння авторського задуму; здатність до самоосвіти в сфері літератури
Читацька складова	здатність до творчого читання та осмислення літературного твору на особистісному рівні; самостійне читання всього літературного твору; сформованість особистого кола читання; здатність до співчуття персонажам твору; розуміння історичного контексту; вміння розрізняти стилі художніх текстів
Комунікативно-мовленнєва складова	знання норм української літературної мови; вільне володіння читанням, говорінням, письмом; використання специфіки художнього твору, функціональних стилей мови в мовленнєвій практиці; здатність до написання творчих письмових робіт різних стилей
Ціннісно-світоглядна складова	сформованість гуманістичного світогляду; розуміння духовно-моральних ідеалів, світоглядних категорій; осмислення внутрішніх єдностей різних систем цінностей, відображених у літературі; розуміння художньої літератури для саморозвитку і самореалізації духовного світу особистості; знаходження в літературних творах відповідей на соціальні і морально-етичні проблеми з врахуванням вікових особливостей

Ми вважаємо, що формування предметно компетентнісної особистості повинно ґрунтуватись на певній стратегії дій, такими пріоритетними стратегічними напрямками є:

№	Стратегічний напрямок	Діяльнісний аспект
1.	Стійка  потреба в  знаннях, в оволодінні новими засобами діяльності, в саморозвитку	Виконання різноманітних завдань творчого характеру; пошук неординарних рішень при розгляданні різних проблем; досягнення успіху у нових ситуаціях.
2.	Здатність приймати рішення	Самостійне прийняття рішень у значних ситуаціях; здатність швидко приймати рішення; організація діяльністю груп людей.
3.	Неперервність освіти	Вміння працювати з різними джерелами інформації; сформованість системи загальних, спеціальних, освітніх, комунікативних навичок.
4.	Система мислення	Розвиток усіх компонентів мислення (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація, класифікація, абстрагування, конкретизація); вміння мислити самостійно, критично, гнучко, оригінально.
5.	Визначення цілей	Вміння ставити перед собою реальні цілі, підпорядковувати їм свою діяльність.
6.	Творча самореалізація	Здатність впродовж життя розвивати свої творчі вміння; самостійно утворювати образи, фантазувати; вміння пропонувати декілька підходів до розв'язання задач; розгляд проблем в різних ракурсах; використання асоціацій.

Відповідно до обласного науково-методичного проекту «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості»ми розробили концептуальні теоретичні засади формування та розвитку предметної компетентності:

• навчання має бути науково обґрунтованим; його мета – сформувати в учнів предметні дії, які мають поступово переходити у внутрішній план нестандартного (креативного) виконання;

• у навчанні має актуалізуватися суб'єктивний досвід учнів;

• здобуті знання мають перетворювати суб'єктивний досвід учнів;

• навчання має вести до самонавчання і саморозвитку, сприяти саморегуляції особистості учнів;

• навчання має бути проектованим і організованим;

• засобом технологізованого навчання виступає навчальна (дидактична) задача;

• методом розв'язання навчальної задачі є моделювання способу дії, вирішення нестандартних задач;

• навчання реалізується внаслідок здійснення теоретичних узагальнень та практичних їх рішень;

• навчальний процес базується на партнерських відносинах усіх його суб'єктів;

• визначення способів розумової роботи учнів та оцінка їх ефективності.

На основі цих концептуальних засад ми сформулювали умови, які забезпечують ефективність компетентнісного підходу до навчання української мови та літератури та формування предметної компетентності учнів:

1. Грунтовна підготовка до уроку. Зна­ючий, думаючий, досвідчений педагог не засид­жується довго, готуючись до завтрашнього уроку. Він не пише довгих поурочних планів. Учитель готується до хорошого уроку все життя. Його ду­ховне життя — це постійне збагачення інтелекту.

2. Нестандартне вирішення будь-якої про­блеми. Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба ввібрати море світла, ні на хвиль­ку не відходячи від променів вічно сяючого сонця знань, людської мудрості.

3. Повна свобода вибору форм і методів. У са­мій своїй основі педагогічна праця—творча діяль­ність, близька до наукового дослідження. Учи­тель — це вчений, але у своїй особливій лабора­торії, де він, усебічно вивчаючи учнів, невпинно творить, щоденно веде пошуки найдосконаліших методів проектування доль і душ людських.

4. Демократизація та гуманізація навчання. Щоб мати доступ у дивний палац, ім'я якому — Дитинство, ми по­винні перевтілюватися, ставати якоюсь мірою дити­ною. Найкращий учитель для дитини той, хто, ду­ховно спілкуючись з нею, забуває, що він учитель, убачає у своєму учневі друга, однодумця. Чуйний педагог ніколи не забуває, що він сам був дитиною.

5. Розвиток природної обдарованості в дітей. Учителеві треба мати надзвичайно чутливе й від­крите серце, щоб бачити, розуміти, відчувати ти­сячі найніжніших доторкань до маленьких людей, щоб ці дотики творили людську красу, розвивали інтелектуальні задатки й здібності.

6. Стимул, стимул і ще раз стимул. Чудодій­на сила слова виникає з любові педагога,  з його глибокої віри в людину. Хай звучить у нашій школі лагідне слово. Торкаймося ласкою дитячого серця.

Компетентнісно зорієнтованих цілей можна досягти через застосовувати оптимальні педагогічні технології, які б проектували кінцеві якості предметної компетентності учня, зокрема, це:

·        когнітивні (пізнавальні)  - вміти відчувати навколишній світ, ставити питання, обґрунтовувати своє розуміння питання, вступати в змістовний діалог чи дискусію, робити висновки

·        креативні (творчі) – виявляти гнучкість розуму, фантазію, натхнення, мати свою точку зору, виявляти ініціативу, нестандартність, неординарність

·        оргдіяльнісні – уміння ставити мету й забезпечувати її досягнення, програмування дій, самоаналіз і самооцінка

·        комунікативні –здатність взаємодіяти з іншими суб’єктами і з навколишнім світом

Важливим аспектом впровадження формування предметної мовно-літературної компетентності учнів є оновлення структури уроків. Тому створення інноваційного середовища, яке визначає індивідуальний вектор навчального  процесу, створює позитивну мотивацію в процесі навчання, розвиває навички розумової праці, виробляє умови колективної праці.

Отже, працюючи над формуванням предметної компетентності на уроках української мови та літератури, ми реалізуємо основні принципи креативної освіти:

• професійний: змінюється професійна позиція вчителя-гуманітарія; формується новий світогляд; підвищується професійний рівень і якість освіти; розширюється діапазон знань вчителя; формується новий тип вчителя-дослідника та новатора, здатного творчо вирішувати навчальні задачі;

• навчально-виховний: позитивна мотивація до навчання; підвищення рівня освіченості; вихід на активну пізнавально-дослідницьку позицію, що є пріоритетним напрямком у формуванні креативності дитини; виховання кращих особистісних якостей і рис менталітету;

• технологічний: нові способи і методи організації ефективності уроку;

•   соціально-психологічний:   нові   відносини   суб'єктів   освітнього   процесу; створення оптимального духовно-інтелектуального середовища;

• соціальний: взаємодія із суб'єктами зовнішнього світу; сучасна школа як відкрита система для взаємодії із соціальним середовищем; адекватна оцінка результатів роботи;

• статусний: стабілізація діяльності сучасної школи в режимі розвитку і становлення особистості.

Який же технологічний аспект створення інноваційного освітнього середовища на уроках української мови і літератури для формування предметної компетентності учня?

Домінантою при створенні інноваційного освітнього простору ми вважаємо проектну технологію навчання, яку використовуємо як матрицю для інтеграції таких інноваційних технологій: технології розвитку критичного мислення, технологію розвивального навчання, технологію випереджаючого навчання, технологію навчання як дослідження, інтерактивні технології.

Суть інноваційної проектної діяльності в даному контексті на уроках української мови і літератури полягає в такій організації навчально-виховного процесу, за якої, в першу чергу, ми формуємо особистісну компетенцію учнів шляхом залучення практично всіх школярів до процесу пізнання, внаслідок чого вони отримують можливість розуміти та рефлексувати з приводу того, що  знають, думають і вміють. Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу передбачає індивідуальний внесок кожного, обмін знаннями, ідеями, способами діяльності, причому відбувається це в атмосфері доброзичливості та взаємної підтримки, що дає можливість не тільки отримувати нові знання, а й розвивати пізнавальну діяльність учнів. Для цього необхідно застосовувати такі методи і прийоми навчання, які формують і розвивають предметну компетентність особистості, активізують пізнавальну діяльність учнів, створюють проблемні ситуації, вимагають дослідження проблеми та творчого підходу.  Проектне навчання створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію до навчання, сприяє розвитку їх інтересів та  інтелектуальних здібностей. Учні набувають досвіду вирішення реальних проблем з майбутнього самостійного життя, які проектуються у навчання. Необхідність вибору проблеми змушує учнів замислюватися над особистими та суспільними проблемами,  мати особисте ставлення до проблеми та шляхів її вирішення. Вивчення обраної в проекті проблеми потребує від учнів поглиблення набутих знань та вміння застосовувати їх у нових нестандартних ситуаціях, вміння працювати з великим обсягом інформації (пошук джерел,  накопичення, відбір, аналіз, синтез,  оцінка), інтеграції знань з різних дисциплін. Необхідність визначення шляхів розв'язання проблеми, обґрунтування запропонованих рішень потребує від учнів вміння зваженої аргументації,  логічного мислення, пошуку компромісу та відповідальності.  Пошук  раціональних шляхів вирішення проблеми вимагає від учнів усвідомлення власних можливостей.  Планування дій потребує вміння прогнозувати, організованості, уважності, координованості.

Щоб виконати цей стратегічний план дій, необхідно застосувати найефективніші технологічні прийоми зазначених вище інновацій з такою метою:

·                    технологія розвивального навчання: загальний розвиток учнів, розвиток загальних інтелектуальних умінь: порівняння, класифікації, узагальнення, критичності, розвиток самостійності, глибини і широти мислення, спрямованість навчання на вміння долати труднощі, розвиток працездатності, формування сприятливого морального клімату;

·                     технологія розвитку критичного мислення: формування пізнавального інтересу в учнів та розуміння мети вивчення даної теми, розвиток внутрішньої мотивації до цілеспрямованого навчання, підтримка пізнавальної активності учнів, спонукання учнів до порівняння отриманої інформації з особистим досвідом і на її грунті формування аналітичного і критичного способу мислення;

·                    технологія  навчання як дослідження: використання дослідницьких методів у вивченні учнями української мови і літератури, застосування досліджень під час ознайомлення школярів з окремими фактами, явищами, процесами, формування їхніх дослідницьких умінь і навичок учнів, прищеплення учням інтересу до навчальних і наукових досліджень, формування у школярів розуміння того, що їхнє навчання наближається до наукового пізнання, розвиток дослідницької складової у світогляді учнів, забезпечення творчих спроможностей учнів на основі формування їхнього дослідницького досвіду, вивчення й аналіз індивідуальних особливостей формування дослідницького досвіду учнів, його впливів на інтелектуальний розвиток і виховання;

·                    технологія інтерактивного навчання: побудова навчального процесу на основі постійної активної взаємодії всіх учнів (спів навчання, взаємонавчання, навчання у співпраці), розширення пізнавальних можливостей учнів у здобуванні, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел, можливість перенесення отриманих результатів на особистий життєвий досвід учнів, формування глибокої внутрішньої мотивації;

·                    технологія випереджаючого навчання: виховання соціально активної та інноваційно спрямованої особистості, адаптованої до динаміки сучасного життя, розвиток інформаційної культури особистості, основ критичного мислення та медіа-грамотності, пріоритет завдань дослідницького характеру, підтримка індивідуального та самостійного навчання, формування соціально адаптованої поведінки, інтеграція громадянської та мовно-літературної освіти, впровадження європейських цінностей.

Як бачимо, використання саме цих інновацій має не тільки спільні методологічні та технологічні точки дотику, методологічну основу та проектування цілей діяльності, а й ряд переваг: гнучкість у застосуванні, багатоваріантність прийомів, взаємодоповнюваність.

Таким чином, створена нами модель інноваційного простору розглядає застосування певного виду інновацій як портал, через який реалізуються активні види розумової діяльності: спостереження, аналіз, складання алгоритмів (логічних ланцюжків), самостійний пошук інформації, графічні організатори, різні види творчих робіт. Представимо це у вигляді схематичної моделі:

 

Практично реалізується дана модель інноваційного середовища для формування предметних мовно-літературних компетенцій учнів в світлі вимог Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів через структуру особистисно зорієнтованого уроку засобом використання інтегративної моделі інноваційних технологій з використанням технологічних прийомів активних видів розумової діяльності.

Особистісно зорієнтований, компетентісний, діяльнісний підхід допомагають вчителеві та учням творчо, на умовах співпраці визначати компетентісні предметні  пріоритети. Важливе місце у процесі навчально-виховної діяльності на уроках відведено саме етапу цілевизначення та мотивування. Під час цих етапів учні мають можливість самостійно формувати чіткі цілі та стійку мотивацію. Учитель повинен допомогти учням під час цілевизначення  відчувати постійний зв’язок уроку із  своїм сучасним та майбутнім. Серед подібних цілей пропонуємо:

·                   проводити аналогії між мовними явищами та зображеним у творі і баченим у реальному житті передбачувати можливість використання, розглянутих ситуацій в особистому житті;

·                   використати позитив літературного твору для самовдосконалення;

·                   використати мовознавчі знання для корекції власного мовлення (усного і письмового);

·                   спроектувати своє майбутнє у відповідності до обставин, в яких перебуває головний герой літературного твору або до реальної мовленнєвої ситуації.

         У залежності від завдань та цілей уроку протягом кожного етапу особистісно зорієнтованого уроку ми використовуємо ті інноваційні технології та технологічні прийоми, які найбільш ефективно реалізують навчальний потенціал уроку та сприяють формуванню предметної мовно-літературної компетентності учнів. Найбільш ефективними м вважаємо ті прийоми роботи, які не тільки активізують розумову і пошукову діяльність учнів, а й сприяють практичному застосуванню набутих знань у реаліях сучасного життя і становлять основу формування особистого життєвого досвіду учнів та ключових рис інноваційної особистості. Представимо реалізацію цього процесу у вигляді дієвої моделі:

Отже, проблема формування предметної компетентності учнів в умовах сучасної школи є актуальною і продиктована самим життям. Даний напрям є одним з пріоритетних напрямів реалізації Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти, тому головним завданням школи є всебічний розвиток індивідуальності дитини, формування ціннісних орієнтирів, формування життєво і соціально компетентної особистості, здатної самостійно здійснювати життєвий вибір, приймати нестандартні ефективні дієві рішення, вміти застосовувати свої знання та вміння вчитись упродовж життя. Ці фактори сприяли впровадженню у процес вивчення української мови і літератури не однієї інноваційної технології, а інтегрованої моделі інноваційних технологій, що сприяє створенню інноваційного освітнього простору і формуванню інноваційного креативного стилю діяльності вчителя, вдосконаленню методичного забезпечення навчально-виховного процесу.

Розділ 2. Формування предметної компетентності на уроках української мови в контексті інноваційного освітнього простору (з досвіду роботи)

Головні напрями й умови переорієнтування мовної освіти школярів на формування в них  цілісної  мовної  компетентності,  яка  базується  на  знаннях  та  вміннях  когнітивно-креативного  характеру,  соціальних  навичках  та  світоглядних  переконаннях,  закладено  в Державному стандарті базової й повної загальної середньої освіти. Стандартом установлено, що предметна мовна компетентність визначається змістовими лініями мовного компонента освітньої  галузі «Мови  і  літератури»:  мовленнєвої,  яка  забезпечує  вироблення  й удосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності, засвоєння системних знань про мову як засіб вираження думок і почуттів та формування мовних  умінь  і  навичок; соціокультурної,  яка  передбачає  засвоєння  духовно-культурних цінностей  рідного  та  інших  народів  і  традиційних  морально-етичних  норм;  діяльнісної (стратегічної), завдання якої – формування загальнонавчальних умінь і навичок, опанування стратегій, що визначають мовленнєву діяльність і спрямовуються на розв’язання навчальних завдань і щоденних проблем.

Мовна компетентність – складне й багатогранне поняття. У широкому сенсі його варто вживати на позначення явища певного рівня обізнаності конкретного суб’єкта чи суб’єктів з ідеальною знаковою системою рідної мови. Мовленнєва компетентність є різновидом комунікативної і означає здатність людини до практичного використання знань про мову в процесі спілкування – з певною усвідомленою метою, у визначених мовленнєвих ситуаціях.

Мовна компетентність суб’єкта (мовника, носія мови) є основою і джерелом розвитку таких типів компетентностей, як комунікативна (у тому числі мовленнєва), психолінгвістична, соціолінгвістична, а також культурологічна, когнітивна тощо.

З лінгвістичного погляду, мовна компетентність – об’єктивна даність, яку можна було б прослідкувати відносно онтогенезу й філогенезу певної мови з ранніх етапів її функціонування. Структуру мовленнєвої компетентності можна визначити як єдність трьох компонентів: мовленнєвого досвіду, знань про мову й чуття мови. Однак кожен з елементів у цій структурі набуває комунікативної спрямованості й відповідного змісту. Принципова різниця у змісті компонентів мовної й мовленнєвої компетентностей полягає у їх системних функціях, потенціях використання. Це стосується мовленнєвого досвіду й знань про мову:

- якщо мовленнєвий досвід як складник мовної компетентності є джерелом формування суб’єктивних знань про мову, правил користування нею в усній і писемній формі (наприклад, особисто набутих учнем), то як складник мовленнєвої компетентності він дає можливість зреалізувати ці знання й правила в процесі найрізноманітніших видів мовленнєвої діяльності;

- якщо знання про мову у складі мовної компетентності, отримані в процесі навчання в школі, покликані скоригувати й збагатити індивідуальні правила, вироблені самим учнем упродовж самостійного набуття індивідуального мовленнєвого досвіду, то відносно мовленнєвої компетентності вони повинні допомогти мовцю бути адекватним у спілкуванні, тобто висловлюватися точно, ясно, коректно, виявити свою індивідуальність тощо.

Чуття мови – похідна від розглянутих двох компонентів – відзначається універсальністю й у складі обох типів компетентностей має однаковий зміст і виконує однакові функції. А саме: забезпечує безпосереднє симультанне розпізнавання якісних (ідіоматичних, лексичних, стилістичних тощо) особливостей висловлювання; контролює мовленнєві процеси, даючи можливість швидко, “на ходу” оцінювати правильність або неправильність, звичність або незвичність, витонченість або громіздкість тощо висловлювання, яке сприймається або продукується; сприяє розумінню його підтексту; викликає особливого роду почуття – інтелектуальні емоції

Лінгвістична  компетенція складається з лексичної,  граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної компетенції, які сприяють формуванню знань і розвитку здатності користуватися виражально-зображувальними ресурсами мови. Отже, знання, уміння й навички, які забезпечують здатність школярів уживати мовні одиниці  відповідно  до  норм  літературної  мови,  а  також  доречно  й  правильно використовувати  синонімічні  засоби  мови,  слід  інтерпретувати  саме  як  мовну компетентність. Таким чином, формування мовної компетентності – прямий шлях до формування мовної особистості учня.

Мовною особистістю називають людину, яка виявляє високий рівень мовної і мовленнєвої компетенції, шанує, любить і береже рідну мову, людину, здатну репрезентувати себе в суспільстві засобами мови. Таким чином, мовна особистість повинна володіти рядом компетенцій:

·                   мовна компетенція: знання мови (мовних одиниць, їх виражальних можливостей); володіння мовними уміннями й навичками;

·                   мовленнєва компетенція: уміння використовувати мовні засоби, адекватні меті спілкування - тобто володіння мовленнєвими уміннями й навичками;

·                   предметна компетенція: уміння відтворювати в свідомості картину світу - предмети, явища й взаємозв'язок між ними на основі активного володіння загальною лексикою;

·                   прагматична компетенція: здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до свідомого вибору необхідних форм, типів мовлення, врахування ознак функціонально-стильових різновидів мовлення (опису, роздуму, розповіді);

·                   комунікативна компетенція: у широкому розумінні уміння спілкуватися з метою обміну інформацією; спрямована на вирішення таких основних завдань: ефективно отримувати інформацію, ефективно передавати інформацію, досягати поставленої мети шляхом переконання співрозмовника й спонукання його до дії, отримувати додаткову інформацію про співрозмовника (на основі знань про об'єктивні закономірності функціонування мови в суспільстві з метою визначення рівня соціально-культурного розвитку людини, її соціального статусу, на основі умінь розрізняти відтінки інформації й голосу співрозмовника, щоб оцінити його емоційний стан; та умінь інтерпретувати зміст його висловлювань і зрозуміти можливий підтекст), здійснювати позитивну самопрезентацію - тобто справляти приємне враження на співрозмовника або читача на основі володіння культурою мовлення;

·                   етнокультурологічна компетенція забезпечує формування національно-мовної картини світу, оволодіння національно маркованими мовними одиницями, українським мовленнєвим етикетом;

·                   соціокультурна компетенція - сукупність знань, пов'язаних з національною та світовою культурою, сформовані уміння узгоджувати із засвоєними етичними, естетичними та іншими цінностями власну мовленнєву й життєтворчу діяльність.

Для формування мовної компетентності треба засвоїти її одиниці, правила їх побудови та функціонування, мати глибокі знання про мову. Лінгвістична компетентність, характеризується  як  сукупність  лінгвістичних  знань,  тобто знань, що належать до лінгвістики як науки, а реалізується ця компетентність виключно в

тих осіб, які спеціально займаються на фаховому рівні мовознавством, тобто є лінгвістами-професіоналами. Отже, лінгвістична компетенція теж є неодмінним компонентом мовної компетентності, своєрідною основою формування інших її складників – мовленнєвої, соціокультурної,  діяльнісної (стратегічної)  компетенцій,  тому  логічно  розмежовувати компетентності на рівні мови й мовлення.  

Автори  чинних програм з української мови виділяють ті складники компетентності,  які  прямо  відповідають  змістовим  лініям  самих  програм,  тобто  мовну, мовленнєву, діяльнісну стратегічну, соціокультурну культурологічну. Мовна компетенція визначається загальноприйнятими орфоепічними, лексичними,  словотворчими,  граматичними, стилістичними  нормами; мовленнєва чотирма  видами  мовленнєвої  діяльності: аудіюванням, говорінням, читанням і письмом; соціокультурна – рівнем поінформованості школярів щодо явищ і постатей  національної культури й історії; функціонально-комунікативна – умінням використовувати мовні засоби в межах функціональних стилів.

У  нашому  розумінні,  мовна  компетенція  утворюється  тими  компонентами,  які відображають  базову програму шкільного курсу мови,  тобто  її формують і  наповнюють конкретним змістом такі компетенції: фонетична й орфоепічна, графічна й каліграфічна, лексична й фразеологічна,  словотвірна, правописна (орфографічна й пунктуаційна), граматична (морфологічна й синтаксична), стилістична.

З огляду на це, мовна  компетенція  учнів  забезпечується  в  процесі  вивчення  всіх розділів мови (фонетики, лексики, словотвору, граматики) і мовлення (його текстової основи, стильових різновидів, типів і жанрів мовлення), обох його форм – усної й писемної, норм літературного мовлення. Навчальний матеріал, засвоєний ґрунтовно, сприятиме формуванню цілісної мовної компетентності учнів.

Таким чином, комунікативна компетентність є поняттям комплексним, вона охоплює систему мовних, мовленнєвих, соціокультурних та діяльнісних умінь, потрібних учням у різноманітних комунікативних ситуаціях і виявляється у сформованості вмінь користуватися усною й писемною літературною мовою, багатством її зображувально-виражальних засобів залежно від завдань висловлювання.

Соціокультурна компетентність як суттєво важлива складова предметної мовної компетентності повинна бути важливим чинником у вивченні рідної мови. У структурі соціокультурної компетентності виокремлює такі компоненти: лінгвокраєзнавчий, лінгвокраїнознавчий, лінгвополікультурний.  Компонент формування соціокультурної компетентності учня на уроці української мови повинен включати знання про рідний край, уміння оперувати цими знаннями в мовленнєвій практиці, знання про національно-культурні надбання України, здатність використовувати відповідні знання в соціальному житті. Останній із зазначених компонентів – лінгвополікультурний – полягає в знаннях щодо со-ціокультурних особливостей різних націй, народностей, з представниками яких можливе спілкування сучасного школяра, уміння оперувати цими знаннями в конкретній соціально-мовленнєвій ситуації. Отже, загальним компонентом розглянутих моделей соціокультурної компетентності є культурознавчі знання і здатність до здійснення діяльності на основі одержаних знань, уявлення про  соціокультурний контекст використання рідної, володіння системою цінностей культури української мови  i культури.

Становлення структурних компонентів соціокультурної компетентності особистості залежить від різних соціокультурних чинників: культурних надбань окремого регіону України, національної культури українців, субкультури представників різних соціальних груп та організацій, загальнолюдської культури, полікультурності соціуму, етнічних стереотипів, традицій, соціальних установок, засобів масової інформації, спілкування, соціальної потреби у співпраці, від глобалізації, інформатизації суспільства. Результативність соціокультурного розвитку мовної особистості учня залежить від низки педагогічних ідей, які уможливлюють цей розвиток на різних рівнях його організації. Провідними серед них є такі положення: реалізація особистісно зорієнтованого підходу в освітньому процесі; застосування інтегрованого й системно-синергетичного підходів до створення соціокультурного освітнього середовища, використання дидактичного матеріалу, якому властива глибока соціокультурна сутність, принцип національно-культурної самоідентифікації; створення позитивного культурно-освітнього середовища для дидактичного спілкування; стимулювання навчальної співпраці.

З метою формування компетентностей саморозвитку та самоосвіти, здатності до творчості слід використовувати  на уроках української мови  найрізноманітніші інтерактивні форми та прийоми роботи, які стимулюють творчу та самостійну діяльність учнів: інтерактивні вправи «Займи позицію», «Гаряче крісло», «Коло думок», пошукові, дослідницькі, пізнавальні завдання. Наведемо приклади використання різних видів пізнавальних завдань з метою формування мовної компетентності:

Пізнавальні завдання до теми «Загальні відомості про мову і мовлення» (формування комунікативної  компетентності)

У змісті висловлювання може бути постійна частина (значення) і змінна (смисл). Значення висловлювання - це той зміст, що однаковий для всіх людей. А смисл - це той особистий зміст, який вкладає у висловлювання мовець, або який сприймає у висловлюванні слухач.

1. Прочитайте і визначте смисл висловлювання службовця зоопарку і смисл того ж висловлювання, сприйнятий хлопцем.

У зоопарку

Службовець зоопарку:

-    Хлопче, відійди від тигра! Хлопець:

-    Та я йому нічого не зроблю.

• Який висновок можна зробити на основі даного факту? Чи

часто трапляються подібні факти в житті? Які наслідки вони можуть мати?

2.  Чи однаково сприйняли зміст висловлювання тьоті Дусі діти і їх мати? Відповідаючи, користуйтесь термінами значення і смисл?

Гостинність

- Мамо, ми були у тьоті Дусі і дивились телевізор. -А як вона вас зустріла?

- Добре! Ми прийшли якраз вчасно. Тільки ми відчинили двері, а вона й каже: "Тільки вас тут не вистачало!"

•      Чи     можуть     смисл     і     значення     речення     ставати

протилежними? Яке   правило   спілкування   можна   вивести   на основі даного факту?

3.   Чому одне і те ж висловлювання (один і той же зміст) Пилипко і його батько сприйняли по - різному? Від чого це залежить?

Пилипкова мати виглянула зранку у вікно і вигукнула: "Сніг випав! Та як багато!"

-  Ура! - зрадів Пилипко. - На лижах покатаюсь, у сніжки пограю,

А Пилипків батько, який працював двірником, зітхнув: "Доведеться попотіти сьогодні".

Пізнавальні завдання до теми «Фонетика і графіка. Орфоепія і орфографія»

(формування діяльнісної компетентності)

1.  Для чого люди винайшли письмо? Висловте припущення, чому в давнину деякі народи спочатку використовували малюнкове письмо, але потім від нього відмовились і перейшли до ієрогліфічного, де кожен знак передає ціле слово або його частину.

Щоб правильно відповісти на питання поміркуйте:

а) чи легко писати малюнковим письмом;

б)   чи можна за допомогою малюнків передати таку, наприклад, думку: «Бережіть честь змолоду!»

2.  Завдяки чому вдається швидко знаходити потрібні слова у словниках, які містять десятки і сотні тисяч слів?

3.  У яких словах звуків удвічі більше, ніж букв?

4. Які звуки не мають «власних» букв для позначення на письмі і «позичають» їх в інших звуків?

5.  Який звук може позначатися аж п’ятьма буквами?

6.  Які пари звуків можуть «ховатися» під однією буквою?

7.  Знайдіть у парах слів однакові звуки. Запишіть їх. Щур - чаша, сарай - явір, дзьоб - здоба, джаз -завжди,

8.  Прочитайте слова. Який звук стоїть на початку слова - голосний чи приголосний?

Яблуко, яма, їжачок, єнот, Юлія.

9.  Чи завжди    м"які    приголосні    позначаються    за допомогоють? Дайте відповідь, проаналізувавши слова. Рать, рік; сіть, тяжко; сіль, рілля; біль, ллє.

10.  Яку    роль    відіграє    апостроф    у    писемному мовленні? Щоб дати правильну відповідь, поміркуйте над такими питаннями:  1) Як би вимовлялись слова з апострофом, якби цей знак був пропущений?

2) Коли ставиться апостроф? 3) Чи була б потреба   в   апострофі, якби   літери  я, ю, є не   мали   подвійного значення,   а      лише      одне      значення,   наприклад:   позначали сполучення [йа], [йу], [йе].

Формувати інформаційну компетентність учителю можна через залучення школярів до  самостійної пошукової діяльності:  ознайомлення з новинками преси, літератури через Інтернет, зустрічі з відомими людьми, проведення родинних обговорень певних літературних та мовних тем, наприклад, створити «Скриньку фразеологізмів», що використовуються у твоїй родині; підібрати ряд ситуацій із періодичної літератури, які можна співставити та проаналізувати разом із певним твором української літератури; створити комп’ютерну презентацію результатів мовного дослідження.

Ефективним засобом формування мовної компетентності у різних видах її складових частин є використання графічних організаторів, створення алгоритмів написання різних видів висловлювань, складання логічної схеми при опрацюванні теоретичного матеріалу, прийомів ігрової технології навчання. Наведемо приклади використання цих прийомів роботи.

Так, при вивченні теми «Іменник як частина мови» у 6-му класі пропонуємо учням  з метою актуалізації знань про розділ мовознавчої науки «Морфологію» і про частини мови, які в ній вивчаються, розшифрувати цифрову схему.

Зразок відповіді. В українській мові 10 частин мови: шість самостійних, які мають і лексичне, і граматичне значення, та три службових, що не мають лексичного значення, а виконують службову функцію для зв’язку повнозначних слів у реченні. Окремою частиною мови є вигук та звуконаслідувальні слова, які не мають ні лексичного, ні граматичного значень. Вигуки та звуконаслідувальні слова виражають вольову реакцію мовця (наприклад: Ой! Ах! Геть! Ура!), етикет (наприклад: Спасибі! Будь ласка! Прошу!), акустичні уявлення (наприклад: Дінь! Трах! Ку-ку!)

Використовуємо такі ігри:

·                   гра «Лото назв». На картках написано по декілька слів, що означають назви предметів. Учитель розкриває зміст певного слова, а учні повинні знайти його на картках і закрити. Виграє той, хто першим закриє усі назви на своїй картці.

Для гри можна використовувати такі слова (іменник): акваріум, метро, верблюд, гербарій, театр, вогнище, компас, ліщина.

Для вчителя: 1. Скляний ящик з водою для риб. (Акваріум). Два. Жуйна тварина з одним чи двома горбами. (Верблюд). 3. Колекція засушених рослин. (Гербарій). 4. Приміщення, де відбуваються вистави. (Театр). 5. Купа дров або хмизу, які горять. (Вогнище). 6. Прилад для визначання сторін світу. (Компас). 7. Лісовий чагарник на кущах якого ростуть горішки. (Ліщина). 8. Підземна міська залізниця. (Метро). 

·                   гра «Ерудит». До  поданих  загальних  назв  дібрати  іменники - власні  назви. Журнал ...

Письменник ...

Річка ...

Місто...

Країна...

·                   гра-дослідження  «Атлас  іменників» . Визначити,  з  якої  країни  прийшли  в  українську  мову  подані  слова.

Цегла, трамвай, підлога, альбом, скарб, фарба, флакон, тренер,  спонсор, бутерброд, оранжерея, ґудзик, вуаль, ландшафт, менеджер, повидло.

·                   лінгвістична гра «Хто більше?» (Робота в групах)

Усно доповнити кожну групу слів власними назвами.

                2.1 Географічні поняття: Крим,...

                2.2 Персонажі казок: Колобок,...

                2.3 Свята: Спасівка,...

                2.4 Назви художніх творів: оповідання «Пилипко»,...

                2.5 Гори: Карпати,...

                2.6 Марки автомобілів: «Волга»,...

Комплексну реалізацію створеної нами моделі інноваційного освітнього простору прослідкуємо на прикладі вивчення теми «Загальне поняття про словосполучення» у 5 класі.  Першим завданням на уроці є конкретизація значення словосполучень із використанням наочності –  картин.  Методом евристичної бесіди актуалізуємо знання учнів:

–   Уважно подивіться на картини, що  на них зображено?

–  Ліс.

–  Який ліс на першій картині?

–  Осінній ліс.

–  На другій?

–  Зимовий ліс.

Запишемо: «Ліс. Осінній ліс. Зимовий ліс». Що точніше  виражає зміст картини: слово чи словосполучення?

–   Словосполучення дають змогу більш точно і конкретно,  ніж окреме слово, назвати предмет, бо називають не тільки предмет, а і його ознаку. Далі увага учнів спрямовується на усвідомлення змістового зв’язку між словами в словосполученні.

–   Чи можна побудувати словосполучення зі слів  «любити»  й «будівля» «зошит» і «буряк».

– З цих слів побудувати словосполучення не можна, бо вони не пов’язані за змістом.

–   А зі слів  « читати»  й  «книжка», «брат»  і  «сестра»?

–   «Читати книжку, брат  із  сестрою»,

–  Коли з двох слів можна побудувати словосполучення?

–  Коли ці слова пов’язані за змістом.

З’ясовується граматична структура словосполучень:

–  А як ми визначаємо наявність смислового зв’язку між словами в словосполученні?

–  Ставимо запитання від одного слова до другого.

–   Отже, словосполучення складається з головного слова і залежного. Те слово, від якого ставиться запитання,  є головним, те, яке відповідає на запитання,  –  залежним.

Учитель показує, як графічно позначається смисловий і граматичний зв’язок між словами у словосполученні.

Встановлюються засоби граматичного зв’язку між словами у словосполученні.

– Що відбулося з одним із слів, коли ми поставили до нього запитання?

–  У  ньому змінилось закінчення (закінчення в залежних  словах виділяється).

–  Що ще, крім закінчення, ми використали, коли  утворили словосполучення  «брат  із  сестрою»?

–   Прийменник.

–   Закінчення слів, прийменники, їх роль у мові вивчають ся в граматиці. Тому зв’язок залежного слова з головним за допомогою закінчень і прийменників називається граматичним.

– А як пов’язані слова в словосполученні «бігти швидко»?

–  Лише за змістом.

–   Отже, якщо залежне слово –   прислівник, то   воно  пов’язується з головним лише змістовно.

На наступному етапі пропонуємо учням, використовуючи елементи комунікативно-діяльнісного, текстоценрично-дискурсного і компетентнісного підходів, узагальнити все те, що  вони дізналися про словосполучення,  та скласти  висловлювання на тему «Словосполучення». Далі організовуємо роботу, спрямовану на  розвиток у п’ятикласників уміння  виокремлювати  словосполучення з речень, а також на усвідомлення ними того, що сполучення підмета й присудка не є словосполученням,  оскільки між ними відсутній підрядний зв’язок. Для цього застосовуємо елементи комунікативно-діяльнісного і компетентнісного підходів, проводячи пізнавальну бесіду:

–  Скільки словосполучень у реченні «Птахи в’ють гнізда на високих деревах»?

–   Чотири.

–  Знайдіть граматичну основу в реченні.

–   Птахи в’ють.

– Чи є серед цих слів головне й залежне?

–   Між підметом і присудком підрядний зв’язок відсутній, тому вони не можуть бути словосполученням. Відтак, з поданого речення може бути виділено тільки три словосполу чення.

Уміння  виокремлювати  словосполучення необхідне для  на-писання багатьох орфограм. Визначити в словосполученні відмінок іменника можна від залежного слова, наприклад: Ложка (дьоготь) зіпсує бочку меду. У кого совісті нема, нема й (сором). Раді люди (літо), а бджоли (цвіт). Без уміння виокрмелювати  словосполучення не можна навчити  учнів  правильно писати голосні  у  відмінкових закінченнях іменників.

Зразок міркування:

–Стояти над кручею. Головне слово  «стояти». Стояти  над чим? – Орудний відмінок. Отже, в закінченні буде «є», як і в орудному відмінку іменників І відміни.

Наступним етапом є виконання пошуково-пізнавальних завдань проблемно-дослідного характеру, які тренують учнів  виокремлювати  орфограми при створенні  зв’язних висловлювань. Діти набувають уміння визначати вид словосполучень, будувати словосполучення,  якими можуть бути поширені пропоновані речення тощо. Когнітивна методика розвиває при цьому також і операційну здатність. Так, щоб визначити вид словосполучення, учень  повинен: 1) поставити запитання від одного слова до  іншого; 2) визначити головне та залежне слова; 3) установити, якою частиною мови є головне слово.  Щоб, наприклад, утворити словосполучення зі значенням предмета, потрібно: 1) дібрати слово зі значенням предмета; 2) установити його зв’язок з іншими  словами; 3) поставити питання від слова, яке означає предмет, до слова зі значенням ознаки; 4) правильно вжити форму залежного слова. Крім того, певні операції учень виконує, коли робить граматичний розбір. Отже, на цьому уроці ми формуємо мовленнєву компетентність учнів, під час  якої реалізуємо різні  підходи, що сприяють ефективному засвоєнню поняття про словосполучення, повторюємо навчальний матеріал, проводимо орфографічну роботу, формуємо операційну здатність учнів, розвиваємо мовлення, інтелект, логічне мислення, емоційну сферу.

Отже, важливою особливістю компетентної мовної особистості є її постійний інтелектуальний розвиток, розвиток пам'яті (зорової та слухової), мислення – абстрактного (понятійного) й образного (художнього), спостереження, уяви – репродуктивної (відтворювальної) й творчої. А також компетентну мовну особистість характеризує духовне багатство та здатність берегти й розвивати мовні традиції національного мовленнєвого етикету.

Розділ 2. Формування предметної компетентності на уроках української літератури в контексті інноваційного освітнього простору (з досвіду роботи)

В основу сучасної літературної освіти покладено принципово нову парадигму сучасного освітнього простору, що справедливо відмовляється від отримання «готових знань». Отже, учень має виступати не в ролі ретранслятора готових знань, він повинен набувати знання  в процесі самостійного пошуку та вирішення навчальних завдань. Учитель відповідно відмовляється від функцій своєрідного передавача готових знань, спонукаючи учнів до самостійного пошуку, створюючи необхідні умови для активності та ініціативності школярів. Звернімо увагу на переваги  такого підходу: відбувається своєрідний обмін знаннями та досвідом між усіма учасниками навчального процесу; знання набуваються у процесі спілкування і обговорення; учень є активним  учасником  навчання, відчуває свою інтелектуальну спроможність, що робить процес навчання продуктивним; створюється позитивний психологічний мікроклімат у колективі, що максимально виключає стресові ситуації; школярі вчаться критично мислити, приймати продумані і виважені рішення, брати участь у дискусіях.   

Отже, саме практичною спрямованістю відрізняється компетентнісно спрямована літературна освіта. Вона акцентує увагу на результаті навчання, де в якості результату розглядається не сума певної розпорошеної інформації, а здатність  школяра використовувати здобуті знання, засвоєну інформацію в комплексі у різноманітних нестандартних умовах, проблемних  ситуаціях.  

На практиці це означає, що в результаті компетентнісно спрямованої літературної освіти учень не просто знає імена та прізвища визначених програмою письменників,  певні літературознавчі поняття, зміст вивчених творів тощо,   а орієнтується на ринку друкованих джерел, може розрізнити твори масової культури і художню літературу, самостійно обирає та зіставляє різні естетичні явища (художній твір, музичний твір, театральну виставу, кінофільм тощо), висловлює власну оцінку, мотивує її, аргументовано інтерпретує прочитане та побачене. 

Навчальна діяльність учнів у процесі вивчення української літератури має дві складові: рецепцію й продукування художніх смислів. Мета літературної освіти – сформувати захопленого художнім буттям читача, активного і грамотного мовця.

Сюди належать прийоми, що тренують читацькі компетенції, і такі, що імітують творчість автора, прийоми на моделювання художніх смислів (твір-роздум, створення казки, оповідання тощо). На думку психологів, художнє моделювання, творення власних смислів дає більше, ніж перечитування учнем критичних статей.

Питання компетентності учнів у такій своєрідній розвивально-мистецькій дисципліні, як художня література залишається відкритим. Із традиційно класичної фрази «знання, вміння, навички» виразно окреслене лише поняття знань – художня інформація (фабули текстів), фонові знання, відомості про письменників, теоретичні знання. Цей рівень – базовий у літературно-художньому розвитку учня.

Відповідно до встановлених психологами показників творчого інтелекту, до літературних компетентностей, що трактуються як прояви креативу, належать: здатність до критичного осмислення художньої інформації, формулювання учнями власних оцінних суджень; здатність долати стереотипи і інтерпретації тексту; самостійний пошук та формулювання учнем проблеми, що піднімається автором у сюжеті художнього твору; пошук художніх аналогій та асоціацій, здатність порушувати семіотичні кордони слова, продуктивність уяви; компаративне аналізування художніх явищ, що формує вміння бачити типове в художньому образі; сприйняття конкретики художнього образу, вміння бачити художнє ціле через зображення конкретного.

Головною умовою ефективності компетентнісно спрямованої літературної освіти є використання таких методичних підходів, які передбачають позицію учня як активного співтворця уроку. Це пов’язано з основними завданнями вивчення літератури в школі, коли на уроці літератури мають здійснюватися  так звані мікро- та макродіалоги, коли початкове сприйняття читачем художнього твору корегується та поглиблюється під час  його обговорення, обміну думок між усіма учасниками навчального процесу, що призводить до створення у свідомості школяра свого «власного тексту», збагаченого особистісним «Я».  Тобто діалог як форма життя в сучасному світі має стати основним психологічним та етико-культурним принципом вивчення літератури в школі.

Отже, уроки літератури мають створювати належні умови для мотивації читацької активності школярів, формування їхнього досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного сприйняття  світу. В основі уроків української літератури – формування читацької компетентності, яка поділяється на загальнокультурну літературну, інтерпретаційну, ціннісно світоглядну, комунікативну, інформаційну.

Насамперед треба з’ясувати, які ж предметні, загальнопредметні  та ключові компетенції  формуються у процесі вивчення української літератури в школі.

Однією з основних компетенцій у процесі вивчення літератури є інтерпретація художнього твору. Це ключова компетенція, якою має оволодіти учень, використання якої відбувається на метапредметному рівні, оскільки  інтерпретувати, тобто перекладати щось на мову власних вражень і понять, людині необхідно в різних  сферах її діяльності.  Головним показником інтерпретаційної компетентності є не тільки певний багаж накопичених знань, але й специфічні вміння використовувати інші типи компетентностей. Таким чином, інтерпретаційна компетентність – це ключова компетентність, необхідна в різних сферах життєдіяльності людини. Сьогодні зусилля при вивченні української літератури потрібно зосередити на формуванні саме цієї ключової компетенції, яка спрямована на досягнення  суб’єкт-суб’єктного типу взаємодії  читача і твору, коли відбувається  справжня духовна зустріч автора  і реципієнта, певний «діалог згоди».  

Головною характеристикою читача є компетентність,  яка розглядається як система певних якостей особистості,  що дають йому змогу ефективно вступати у взаємодію з будь-яким твором, оперувати його елементами, вести діалог з ним залежно від настанови читання, власних стратегій сприймання та розуміння тексту.

Сьогодні процес формування читацьких компетентностей ускладнюється в силу певних чинників суб’єктивного і об’єктивного характеру. Формування учня-читача має здійснюватися в єдиній системі використання різноманітних методів,  прийомів і  видів навчальної діяльності, де діалогічні форми організації навчальної діяльності повинні стати пріоритетними в системі розвитку читацької культури особистості, а основою створення діалогу між автором і читачем на уроці слугуватиме організація інтерпретації художнього твору.

Ключові літературно-художні компетенції формуються на основі певних психічних механізмів, якостей особистості. Кожен із цих механізмів забезпечує формування й розвиток однієї чи кількох компетентнісних одиниць:

1. Емоційна чутливість (+ інтелектуальний поріг), на основі якої формується здатність до інтелектуально-чуттєвого сприймання тексту (перший етап емпатичної рецепції) → здатність до емоційного відгуку → емпатія.

2. Сенсорна чутливість (активність) → художня спостережливість → здатність помічати, усвідомлювати роль художньої деталі.

3. Відтворювальна уява → здатність продукувати образні уявлення → навички озвучування спродукованих уявлень через спонтанне зв’язне мовлення.

4. Образна конкретизація → внутрішній зір, що бачить конкретну художню картинку, а в перспективі типове явище буття через конкретний образ → образне мислення.

5. Зворотній до аналітичного рух → образне узагальнення → типізація.

6. Продуктивність уяви → генерування оригінальних смислів → дивергентність (плюралізм) мислення → здатність порушувати семіотичні кордони слова → здатність вловлювати й прочитувати семантичне зміщення → здатність творити мову метафори.

7. Асоціативна уява (у русі від конкретних до а-страктних асоціацій) → розкодування метафори → здатність рухатися в асоціативному потоці.

8. Естетична чутливість → здатність піддаватися естетичному впливу → естетична потреба → естетична свідомість, оперта на естетичне задоволення — ка-тарсис.

Впровадження інновацій завжди змушують експериментувати, досліджувати. Створена нами модель інноваційного освітнього простору допомагає учням творчо, на умовах співпраці визначати компетентнісні пріоритети, цінності. Використання цієї технології сприяє активізації самодіяльності учня, що спрямована на формування предметної. Як ми реалізуємо цю модель практично?

Важливе місце у процесі навчально-виховної діяльності на уроках відводимо  етапу цілевизначення та мотивування. Під час цих етапів учні мають можливість самостійно формувати чіткі цілі та стійку мотивацію, які повинні бути пов’язані  із  сучасним та майбутнім учнів. Серед подібних цілей пропонуємо проводити аналогії між зображеним у творі і баченим у реальному житті передбачувати можливість використання, розглянутих ситуацій в особистому житті; використати позитив літературного твору для самовдосконалення; спроектувати своє майбутнє у відповідності до обставин, в яких перебуває головний герой літературного твору; поставити перед учнями далеку перспективу – як досягти успіху в житті, якими особистими якостями необхідно для цього володіти тощо.

Варто застосовувати оптимальні педагогічні технології, які б проектували кінцеві якості особистості (учня), зокрема, літературну предметну компетентність, це:

·                  когнітивні (пізнавальні) – вміти відчувати навколишній світ, ставити питання, обґрунтовувати своє розуміння питання, вступати в змістовний діалог чи дискусію, робити висновки;

·                  креативні (творчі) – виявляти гнучкість розуму, фантазію, натхнення, мати свою точку зору, виявляти ініціативу, нестандартність, неординарність;

·                  оргдіяльнісні – уміння ставити мету й забезпечувати її досягнення, програмування дій, самоаналіз і самооцінка;

·                  комунікативні –здатність взаємодіяти з іншими суб’єктами і з навколишнім світом.

З цією метою ми створюємо таку навчальну ситуацію, яка спонукатиме учнів до зацікавленої роботи під час аналізу літературного твору і буде спрямована саме на формування предметної літературної компетентності учнів. Наприклад, під час вивчення повісті І.Франка «Перехресні стежки» пропонуємо учням 10 класу не лише змалювати перехрестя особистісних, професійних і громадянських якостей головного героя, його  ідейних переконань, а й сформувати власну позицію і бачення себе в образі героя в сучасному світлі (соціальна компетентність). Важливо під час аналізу твору організовувати діалог учня з художнім текстом і спонукати до діалогу «учень-учень» (комунікативна компетентність).  Під час підбору завдань намагаємося, щоб кожне завдання допомагало учням глибоко зрозуміти особистісну значущість порушених письменником проблем, пов’язавши твір з власним життєвим досвідом. Аналіз літературного твору буде цікавим для учня лише тоді, коли він пробуджує певні асоціації, пов’язані з його світосприйманням, життєвими проблемами, емоційними потребами. Спонукають до цього такі завдання: 

·                     Федько врятував Толю, взяв його провину на себе (оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник») – займи позицію «за», «проти», «інше бачення» та обґрунтуй вибір. Чи можлива дана ситуація в наш час? Чому?

·                     Склади таблицю рис справжнього лідера, керівника (І.Франко «Фарбований лис»).

Ці завдання орієнтують учня на ідентифікацію себе з літературним персонажем, спонукають до глибокого усвідомлення психології героїв, створення власної інтерпретації моделей їхніх образів.

Формуванню творчої компетентності сприяє використання елементів рольової гри під час аналізу літературного твору ( Є. Гуцало «Лось», І.Франко «Фарбований лис», В.Винниченко «Федько-халамидник»). Саме це допомагає розвивати творчі здібності школярів і спонукає їх глибше усвідомити мистецьке явище. Усне перевтілення учня в героя твору, прогнозування власної поведінки за певних обставин сприяє формуванню здатності сприймати твір не тільки розумом, а й серцем, тобто враховувати такий важливий принцип шкільного аналізу художнього твору, як емоційність.

Формування мовленнєвої компетентності відбувається на уроках української літератури через використання елементів рольових ігор, створення проблемних ситуацій, які спонукають до дискусії, створюють високий рівень мотивації до навчальної діяльності. Саме з цією метою варто пропонувати учням сформулювати запитання, завдання, пов’язані з вивченим твором, зверненні до автора, літературного персонажа, однокласника.

Пріоритетними методами розвитку літературної компетентності учнів, на наш погляд, повинен бути репродуктивно-творчий та дослідницький, а характер діяльності на уроках української літератури спрямований на формування логічного та критичного мислення учнів, вміння аргументувати свої висновки про художній твір та вчинки героїв. Ми використовуємо такі види діяльності на уроках літератури, методи та прийоми роботи над художнім текстом: проблемний або інтригуючий початок уроку, репродуктивна або евристична бесіда, коментоване читання, складання інформаційного грона, складання усної або письмової характеристики літературного героя, зіставлення прототипу і художнього образу, зіставлення художнього твору з його екранізацією або театральною виставою, читання художнього твору за ролями або ж драматизація (розігрування за ролями) уривків з художнього твору.

Важливим для учнів є розуміння діалогу художнього тексту з добою, літературною традицією, іншими текстами; змістових моментів (тема, проблема, художньо-естетична концепція), формальних моментів (жанр, композиція, образи, мова твору, розуміння постаті письменника (психологія, мотиви творчості), розвиток аналітичних навичок учнів. До останніх можна віднести  здатність учнями простежувати шляхи утворення значень, психологічне портретування літературного героя, асоціативне письмо та асоціативне коментування, образна конкретизація та узагальнення, емоційний відгук, уміння розщепити текст на художньо-смислові компоненти: образи, сюжетно-фабульні частини, проблемно-тематичні зрізи, установити магістральний компонент (чи кілька), тобто ядро тексту, зрозуміти його формотворчі характеристики, естетичну функцію, аналітичне коментування одного образного елемента на вибір (того, який читач вважає стрижневим в естетично-смисловій тканині тексту), умінні синтезувати погляд з відстані на художній текст як мистецький продукт.

З метою формування компетентностей саморозвитку та самоосвіти, здатності до творчості ми використовуємо на уроках найрізноманітніші інтерактивні форми та прийоми роботи, які стимулюють творчу та самостійну діяльність учнів. Зокрема, для формування уміння відстоювати свою думку, позицію – інтерактивні вправи «Займи позицію», «Гаряче крісло», «Коло думок». Наприклад, при вивченні біографії письменників ми використовуємо літературні бувальщини з життя відомих людей, які розкривають певні особистісні риси письменника Ми пропонуємо учням прослухати бувальщину і за допомогою вправи «Коло думок» скласти психологічний портрет особистості. Приклади літературних бувальщин:

Безкорисливий

Ю.Федькович був людиною надзвичайно безкорисливою. Свій рідний дім та господарство в Путилові подарував своєму слузі; гроші, здобуті від продажу батьківського дому, роззичив без віддачі і сам мусив пробувати в бідності на околиці Чернівців. Коли поета поховали, якась удова із плачем пригорнулася до сирої землі і розказувала всім, що Федькович врятував її з дітьми.

Чорні руки - не ганьба

Якось   актори   російської   оперети, які   жили   на   тому   ж подвір´ї  що  й  засланець І.Тобілевич, побачили, як  письменник ніс вугілля, і почали сміятися з нього, бо руки в нього в сажі. - Краще мати чорні руки, - спокійно відповів кепкувальникам Іван Карпович, - а не чорну душу. Актори засоромились і пішли з балкона.

Розглянемо практичну реалізацію моделі створення інноваційного освітнього середовища з метою формування літературної компетентності на прикладі уроку  «Душа хитрого Лиса за казкою І. Франка «Фарбований Лис» (5 клас).

  Використовуючи проектну технологію навчання як домінантну при створенні інноваційного освітнього середовища з метою формування літературної предметної компетентності, вивчення курсу української літератури ми підпорядковуємо реалізації системи довготривалих і короткотривалих проектів, які спрямовуємо на формування ціннісної світоглядної орієнтації учнів та формування системи національних морально-етичних цінностей.

 При вивченні курсу української літератури у 5 класі ми працюємо над довготривалим проектом «Людські чесноти у творах української літератури». Ми досліджуємо в ході вивчення літературних творів певну людську чесноту встановлюємо її «формулу», що складається із певних понять морально-етичної категорії,  які ми виявили шляхом аналізу художнього твору.

  На етапі мотивації навчальної діяльності ми ставимо перед учнями питання: «Чи хочуть вони досягти успіху в житті, бути відомими, багатими? Які риси треба мати, щоб досягти успіху?» Щоб стати таким, у кожної людини має бути благородна мета, і вона повинна до неї неухильно йти: виховувати в собі кращі людські якості – чесність, скромність, безкорисливість, порядність, працьовитість, гідність. Ставимо учням проблемне питання «Для чого людині потрібно бути гідною?»  на етапі актуалізації знань ми будуємо логічний ланцюжок «Композиційний малюнок казки І. Франка «Фарбований Лис». Пропонуємо за малюнком скласти композиційну лінію. При цьому використовуємо прийоми технології розвиваючого навчання (розвиток уяви, образного мислення, асоціацій) і технології випереджаючого навчання (розглядаємо композицію художнього твору). Далі вирішуємо задачі уроку шляхом аналізу образу головного героя твору. З цією метою використовуємо активні форми розумової діяльності: прийоми технології розвитку критичного мислення (евристичу бесіду, аналіз художнього твору, компаративний аналіз, графічні організатори – складання інформаційного грона), прийоми інтерактивної технології «драматизація»:

·        Евристична бесіда

- Прочитати авторську характеристику Лиса Микити. На яку найголовнішу негативну рису головного героя вказує автор? (хитрість)

-  Прочитайте, що пообіцяв Лис Микита своїм товаришам? Про яку рису характеру це свідчить (хвалькуватість)

-  Розкажіть, як Лис Микита використав свій дивний вигляд? (розповідь учня)

- З якою метою він це зробив? Про яку рису характеру це свідчить (користолюбство)

- Чи справді Лис Микита був добрим і справедливим царем? Прочитати в тексті. Який висновок можна зробити? (несправедливість)

- Чи хотів Лис Микита працювати? Підтвердіть текстом свою думку. Про яку рису характеру йде мова? (ледарство)

·         Презентація роботи творчої акторської групи. Драматизація. Розігрування уривку з твору за ролями

Ведмідь (ледве-ледве переводячи дух). А ти ж хто такий?

Лис (лагідно й солодко). Приступіть ближче, я вам усе розповім. (Ведмідь і Заченя підходять ближче). Слухайте, любі мої і тіштеся! Сьогодні рано Святий Миколай виліпив мене з небесної глини і мовив: «Звіре Остромисле! У звірячім царстві запанував несправедливий суд і неспокій. Іди на землю і будь звірячим царем, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!

(Звірі сплескують у долоні)

Зайченя. Ой Господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар!

Лис (поважно). Так, дітоньки.

·        Бесіда за змістом побаченого уривку

- Про що свідчить така поведінка Лиса Микити? (про його  зверхність і зухвалість)

-  Яка риса характеру Лиса Микити найяскравіше проявляється в цьому уривку? (брехливість)

2) Бесіда за змістом твору

·        Чи гідно поводив себе Лис Микита?

·        До чого призвела така поведінка Лиса Микити?

·        Як ви думаєте, чи був шанс у Лиса Микити з такими рисами характеру врятувати своє життя?

·        Якого кольору, на вашу думку, була у Лиса Микити душа? (темна чи світла, фразеологізм – «Людина із світлою душею»)

·        А чи може людина, маючи такі риси характеру, бути успішною в житті і користуватися повагою?

Далі складаємо інформаційне гроно – характеристику Лиса Микити (графічний організатор). Для реалізації цього проекту у нас працювало три творчі групи: літературознавча, яка повідомила про композицію та її складові і підбирала прислів’я та приказки для складання «формули гідності», акторська, яка показувала уривок з твору і мовознавча, яка  працювала над тлумаченням лексики казки та групами слів за значенням. Представники мовознавчої групи підбирають слова-антоніми, щоб «вилікувати» чорну душу Лиса Микити, і перетворити негідну поведінку героя на гідну. Наступний етап роботи – складання «формули гідності» (чесність+скромність+простота+безкорисливість+працьовитість). На етапі рефлексії ми пропонуємо учням дати зв’язну відповідь на проблемне питання «Після цього уроку я зрозумів, що людині треба бути гідною для того...» або скласти фанфік за казкою (творча робота).

Отже, створене нами інноваційне середовище сприяло формуванню на уроці таких складових літературної компетентності учнів, як особистісна (діалогічне мовлення, творча уява, розвиток природних обдарувань), діяльнісна (образне мислення, самостійний критична оцінка дій літературного героя), когнітивна (знання змісту літературного твору та теорії літератури. Усвідомлення специфіки художньої мови твору), загальнокультурна (емоційне сприйняття і осмислення проблем літературного твору, розуміння авторського задуму), читацька (творче читання, особистісне осмислення художнього твору), комунікативно-мовленнєва (знання норм української літературної мови, вільне володіння читанням, здатність до написання творчих робіт), ціннісно-світоглядна (гуманістичний світогляд, осмислення і знання загальнолюдських морально-етичних категорій та ідеалів).

Висновки

Отже, розбудова системи національної освіти в напрямку входження до європейського та світового освітнього просторів передбачає формування соціально  активної, високо інтелектуальної та національно свідомої особистості. В умовах модернізації змісту національної освіти в Україні, пошуку нових освітніх парадигм, орієнтованих на розвиток всебічно освіченої, творчої особистості, особливого значення набуває реалізація в педагогічній практиці сучасної школи саме компетентісного підходу.

У контексті цивілізаційної компетентності українська школа спрямовує зусилля на плекання, по-перше, вільної, активної особистості, яка бере на себе відповідальність, є господарем власної долі й долі свого народу; по-друге, на основі ціннісно-нормативного базису проектує і формує активні моделі життя, моделі успішної людини; по-третє, сприяє переоцінці цінностей у новому ціннісно-нормативному просторі.

На підставі такого підходу процес формування предметної компетентності необхідно розглядати у світлі креативної освіти як інноваційну форму організації освітнього середовища, в основі якого лежить комплексний характер діяльності учня в умовах ак­тивної взаємодії з оточуючим середовищем. Мова йде про використання у практиці роботи  інтегрованої моделі різних видів інноваційних технологій з метою формування предметної мовної чи літературної компетентності учнів в сукупності всіх складових: особистісної, діяльнісної, когнітивної, мовленнєвої, загальнокультурної, лінгвістичної, читацької, літературознавчої, ціннісно-світоглядної, соціокультурної.

Особистісно зорієнтована, компетентісна, діяльнісна парадигма сучасної освіти визначає підхід до формування мовно-літературної компетентності, ціннісними орієнтирами якої є своєрідний обмін знаннями та досвідом між усіма учасниками навчального процесу, здобування знань у процесі спілкування і обговорення, активна участь учня у навчанні, відчуття ним своєї інтелектуальної спроможності. Всі фактори роблять процес навчання продуктивним, створюють позитивний психологічний мікроклімат у колективі, вчать школяра критично мислити, приймати продумані і виважені рішення, брати участь у дискусіях. Саме практичною спрямованістю відрізняється компетентнісно спрямована мовно-літературна освіта. Вона акцентує увагу на результаті навчання. В якості результату розглядається не сума інформації з певної галузі знань, а здатність  школяра використовувати здобуті знання, засвоєну інформацію в комплексі у різноманітних нестандартних умовах, проблемних  ситуаціях.  

Створення і практична реалізація моделі інноваційного освітнього простору для формування предметної мовної та літературної компетентності сприяє не тільки здобуттю міцних знань в межах певного предмету, а й формує в учнів уміння адапту­ватися до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспільства, вироблення умінь побудови процесу навчання, спрямова­ного на активізацію діяльності учнів відповідно до їх інтересів у здобутті певних знань і відчутного теоретичного чи практичного результату.

В основі компетентнісного підходу до навчання української мови та літератури лежить дитиноцентрована освітня модель, що базується на компетентнісно орієнтованому змісті шкільної освіти. Це сприяє  успішному  входженню української молоді в сучасне суспільне життя, що висуває вимоги особистості мати такі характеристики, як мобільність, адаптивність, спроможність навчатися упродовж життя, толерантність, критичне мислення та опанування інформаційно комунікаційними технологіями.

Сьогодні важливо, щоб школа не просто допомагала формуванню здатності осо­бистості до вирішення життєвих проблем, — необ­хідно зв'язати дитину з життям, показати їй про­стір життєвих завдань, щоб кожен школяр набу­вав навичок самостійності. Оволодіння здатніс­тю до життєтворчості, життєвого проектування допоможе вибрати ті завдання, які визначатимуть життєву траєкторію особистості. Тому вчителю української мови та літератури важливо створювати  належні умови для повноцінного духовного, фізичного, психологічного розвитку кожної дитини. У центрі уваги — індивідуальні потреби й нахили дитини, які необхідно розвива­ти, так як вони є основою виховання життєздат­ної людини.

У відповідності до вимог Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти зміст мовного і літературного компонентів в основній школі спрямований на досягнення належного рівня сформованості в учнів вміння користуватися мовними засобами в усіх видах мовленнєвої діяльності, читати та усвідомлювати прочитане, на розвиток інтересу до художньої літератури і системного читання, розкриття за допомогою засобів мови і літератури національних і загальнолюдських цінностей, формування гуманістичного світогляду особистості, розширення її культурно-пізнавальних інтересів, виховання в учнів любові, поваги до традицій українського народу, толерантного ставлення до культурних традицій інших народів.

У залежності від завдань та цілей уроку протягом кожного етапу особистісно зорієнтованого уроку ми використовуємо ті інноваційні технології та технологічні прийоми, які найбільш ефективно реалізують навчальний потенціал уроку та сприяють формуванню предметної мовно-літературної компетентності учнів. Найбільш ефективними м вважаємо ті прийоми роботи, які не тільки активізують розумову і пошукову діяльність учнів, а й сприяють практичному застосуванню набутих знань у реаліях сучасного життя і становлять основу формування особистого життєвого досвіду учнів та ключових рис інноваційної особистості

Ми розробили технологічний аспект створення інноваційного освітнього середовища на уроках української мови і літератури для формування предметної компетентності учня, домінантою якого вважаємо проектну технологію навчання, яку використовуємо як матрицю для інтеграції таких інноваційних технологій: технології розвитку критичного мислення, технологію розвивального навчання, технологію випереджаючого навчання, технологію навчання як дослідження, інтерактивні технології. Використання саме цих інновацій має не тільки спільні методологічні та технологічні точки дотику, методологічну основу та проектування цілей діяльності, а й ряд переваг: гнучкість у застосуванні, багатоваріантність прийомів, взаємодоповнюваність.

Таким чином, створена нами модель інноваційного простору розглядає застосування певного виду інновацій як портал, через який реалізуються активні види розумової діяльності: спостереження, аналіз, складання алгоритмів (логічних ланцюжків), самостійний пошук інформації, графічні організатори, різні види творчих робіт.

Отже, проблема формування предметної компетентності учнів в умовах сучасної школи є актуальною і продиктована самим життям. Даний напрям є одним з пріоритетних напрямів реалізації Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти. Всебічний розвиток індивідуальності дитини, формування ціннісних орієнтирів, формування життєво і соціально компетентної особистості сприяли впровадженню у процес вивчення української мови і літератури інтегрованої моделі інноваційних технологій, що сприяє створенню інноваційного освітнього простору і формуванню інноваційного креативного стилю діяльності вчителя, вдосконаленню методичного забезпечення навчально-виховного процесу.

Таким чином, ми підтвердили гіпотезу нашого науково-методичного проекту: використання інтегрованої моделі інноваційних технологій при викладанні української мови і літератури дозволяє ефективно і цілеспрямовано формувати і розвивати предметну мовно-літературну компетентність учнів у сукупності всіх складових: особистісної, діяльнісної, когнітивної, мовленнєвої, загальнокультурної, лінгвістичної, читацької, літературознавчої, ціннісно-світоглядної, соціокультурної.

ЛІТЕРАТУРА

1.                 Васьков Ю. В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний ас­пект). - X.: Скорпіон, 2000. - 120 с.

2.                 Єрмаков І.Г. Компетентнісний потенціал проектної діяльності.-Школа.-№5.-2006.-ст. 5-11

3.                 Єрмаков І.Г.Феномен компетентнісного спрямування освіти.-Школа.-2006.-№12.-ст.5-20.

4.                 Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Проектне бачення компетентнісно спрямованої 12-річної середньої школи: Практико зорієнтований посібник.-Запоріжжя:Центріон, 2005.

5.                 Життєва компетентність особистості // Науково-методичний посібник / За ред. Л.В.С охань, І.Г. Єрмакова та ін. – К.: Богдана, 2003. – 520 с.

6.                 Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання/ Науковий редактор українського видання доктор пед. наук, проф. С. Ю. Ніколаєва. – К. : Ленвіт, 2003. – 273 с.

7.                 Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод, посіб­ник. - К., 2002.

8.                 Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики/ під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : “К.І.С.”, 2004. – 112 с.

9.                 Корнієнко І.О. Професійні орієнтації в системі життєвих стратегій старшокласника // Практична психологія і соціальна робота. - 2000. - №5. - С. 35-38.

10.             Корінько Л.М. Роль критичного мислення у формуванні учнівських компетенцій.-Х.: Вид. група «Основа», 2010.

11.             Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пехота, А. 3. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; за заг. ред. О. М. Пєхоти. - К.: А.С.К., 2001. - 256 с.

12.             Пентилюк М. І.,  Горошкіна О. М.,  Нікітіна А. В.  Концептуальні  засади  комунікативної  методики навчання української мови// Українська мова і література в школі. – 2006. – №1. – С. 15-20.

13.             Пентилюк М. І.,  Горошкіна О. М.,  Нікітіна А. В.  Концепція  когнітивної  методики  навчання української мови// Дивослово. – 2004. – №8. – С. 5-9.

14.             Пентилюк М.  Компетентнісний  підхід  до  формування  мовної  особистості  в  євроінтеграційному контексті/ М. І. Пентилюк//Українська мова і література в школі. – 2010. – №2. – С. 2-5.

15.             Перспективні освітні технологи: Наук.-метод. посібник. / За ред. Г. С. Сазоненко. - К.: Гопак, 2000. - 560 с.

16.             Пометун О.  Компетентнісний  підхід–  найважливіший  орієнтир  розвитку  сучасної  освіти / О. Пометун// Рідна школа. – 2005. – №1. – С. 64-69

17.             Пометун О.І. Теорія та практика послідовної реалізації компетентісного підходу в досвіді зарубіжних країн.-Х.: Вид. група «Основа», 2007.-56 с.

18.             Сиротенко Г. О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. - X.: Видав, гр. «Основа», 2003. - 78 с

19.             Ситченко А. Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу. — К.: Ленвіт, 2004. — 304 с.

20.             Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко; За ред. О. І. Пометун. - К.: А.С.К.,2004.-192с.